Автор ВОПНЛ | 19.08.2015 |

Алоіс Альцгеймер – лікар із Німеччини. Раніше це ім’я знали лише у вузьких колах психіатрів та неврологів. У сучасну історію медицини цей лікар потрапив завдяки своїй пацієнтці Августі. Сталася ця подія в далекому 1906р. 51-річна хвора втрачала здатність відповідати навіть на елементарні запитання. Протягом п’яти років втрата пам’яті значно прогресувала і згодом Августина померла. Лікаря зацікавив цей випадок. Під час розтину Альцгеймер звернув увагу на атрофію мозку й ретельно описав її. Тому цій хворобі було присвоєно прізвище лікаря.
За останні 100 років тривалість життя зростала і сталося так, що з поодиноких випадків вона перейшла у статус пандемії. За даними міжнародних досліджень на даний момент на хворобу страждає близько 10 млн. людей. Враховуючи ріст захворюваності, спеціалісти прогнозують, що до 2025р. цей показник зросте до 37 млн. Саме цю хворобу називають «Епідемією 21 століття».
Хвороба Альцгеймера - найбільш розповсюджена форма первинних дегенеративних процесів пізнього віку, що проявляється прогресуванням розладів пам’яті і призводить до розпаду інтелекту і психічної діяльності в цілому. Причиною таких проявів є смерть нервових клітин, що відбувається у частині кори головного мозку, яка відповідає за свідомість, інтелект і здатність до мислення. Початок захворювання досить «стертий» - все починається з порушення уваги, погіршується здатність засвоювати нову інформацію, виникають труднощі з використанням уже засвоєного матеріалу. Вже на початках нерідко спостерігається порушення орієнтації в просторі, часі та власній особистості. Пацієнти стають безпорадними та розгубленими, що свідчить про порушення розуміння оточуючого. На більш пізніх етапах спостерігаються коливання настрою, немотивовані спалахи гніву, порушення мови, порушення пам’яті, контролю мілких рухів. Досить часто на виражених стадіях виникає апатія, люди стають байдужими до усього оточуючого. Вже на цьому етапі можуть спостерігатися вогнищеві коркові розлади: неадекватність дій відповідно задачі, порушення порядку, вчасності дій, порушення праксису. Спостерігаються параграфії (пропуск літер, або подвоєння), паралексії, порушення рахунку. З часом хворий остаточно втрачає здатність контролювати фізіологічні функції організму, втрачає можливість адекватно сприймати оточуючий світ, орієнтуватись у просторі та часі, впізнавати близьких, розмовляти. Дегенерація м’язів та нервових клітин призводить до неможливості самостійно пересуватись, пити та їсти. Досить часто захворювання швидко призводить до обмеження життєдіяльності. З часом пацієнти втрачають усі навики по самообслуговуванню, не можуть засвоювати нових. Основним завданням лікаря первинної ланки є вчасно запідозрити захворювання та направити на ретельне обстеження до спеціалізованої інстанції.
За більш ніж 100 років лікарі не змогли визначити причину цього захворювання. Нам відомо, що похилий вік – це основний фактор ризику. Хоча й відомі факти, коли захворювання починалось в працездатному віці. У лабораторіях багатьох країн вчені намагаються знайти ліки від цієї хвороби, та не дивлячись на те, що наука і новітні технології активно прогресують, поки що не вдається це зробити. А що буде далі? Покаже майбутнє..